Форум > Архив "Творчество" > Август 2008 года > Дівчина з ароматом „Каорі”

Дівчина з ароматом „Каорі”

Двері ліфта вже зачинялися, коли Він почув голос, який згодом лунатиме у його снах, який змінить усе його життя: „Зачекайте на мене!”. Він вставив ногу між дверцят, що вже з’їжджалися з пронизливим металевим скреготом. З темряви під’їзду („Знову хтось лампочку викрутив, а я ж учора нову поставив” − просковзнула думка) з’явилася дівчина в червоній сукні. − На який вам поверх (до чого ж у горлі пересохло!)? − П’ятий, будь ласка. Двері, врешті-решт залишені у спокої, зачинилися. − А ви до кого (я що збожеволів − чіпляюся з такими питаннями до незнайомої дівчини у ліфті?! Вирішить, що я маніяк...)? – До пані Суходольської – пенсіонерки. Моя подруга, яка приносить їй ліки та їжу, захворіла, от я її й … І тут ліфт судомно здригнувся й завмер, світло згасло. − Здається, електриці капець (до чого ж дурне слово − не міг придумати щось краще?!). − Це надовго? − її голос обгортав його м’яким оксамитом. − Не знаю, останнього разу я три години просидів. − Тоді доведеться влаштовуватись зручніше, − посмішка відчувалася навіть у темряві. Пройшло п’ять хвилин, поки Він спромігся видавити з себе ще хоч одну фразу: – Може у вас є мобільник, а то я свій вдома залишив („Чорт! Зараз ще подумає, що я вирішив телефон у неї вкрасти”)? Ми могли б подзвонили моїм друзям, аби вони викликали майстра. Вона зашурхотіла сумочкою („Господи, як від неї солодко пахне. Я зараз збожеволію”): – Дзвоніть, будь ласка. „Якби вона таким же тоном запропонувала мені стрибнути з шістнадцятого поверху, я б стрибнув!” – Зараз, зараз… – Він похапливо набирав номер, аж тут телефон видав мелодійне сюрчання й замовк, як йому здалося, назавжди (ну, не назавжди, а до найближчої зарядки). – Як завжди, у найвідповідальніший момент, – розсміялася Вона. – Мене звуть Юлія. – Володимир, – він у темряві відчув, як Вона простягнула йому руку. – Дуже приємно, Вовче. Її долоня була гаряча й ніжна, але рукостискання було впевнене й сильне („Довіку б тримав її за руку”). – Звідки ви знаєте?! Мене усі друзі так називають! – Здогадалася, – тепло посміхнулася Вона. – Сидіти нам тут доведеться, я так відчуваю, довго, тому давай перейдемо на ти. Я знаю, я дещо нахабна, але професія зобов’язує… – Тоді можна присісти на пакет: я на каблуках ніколи не ходив, але, думаю, довго стояти у такому взутті не дуже приємно. – Авжеж, щастить вам, чоловікам. „Здається, дурнем вона мене не вважає. Хоча, може просто ввічливо підтримує розмову?” Вони присіли поруч. – Хочеш вишень? – Не відмовлюся. До речі, у мене є сік, теж вишневий. – Смаки співпали, – хитнула Вона весело головою, від чого її волосся впало йому на плече. – А ким ви… вибач, ти працюєш? – Продаю парфуми… Розмова текла сама по собі: Вона говорила – Він підхоплював закінчення її фраз. Йому здавалося, що вони знайомі усе життя, так легко було відкривати їй свою душу. А ще цей аромат її шкіри, такий солодкий та гіркий водночас. Він виокремлював легкий, тремтливий запах вишні („Яку вона, до речі, просто обожнює”), легку гірчинку грейпфруту, солодкість чорної смородини та ледь вловимий тон троянди. – Від тебе так солодко пахне, – нарешті наважився Він. – Мої улюблені парфуми – „Каорі”. – Чомусь схоже на японську вишню. Час спливав зовсім непомітно… – Вовче, ти там живий? – почулося по той бік дверей. – Поки що, так. Двері відчинилися, випустивши їх на світло денне. – Свобода, – сумно посміхнувся Він. – Так, свобода… – Брате, а ти там не сумував, – хлопнув його по плечу приятель. – Вовче, передай, будь ласка, пані Суходольській цей пакет, а то я спізнююсь на роботу, – й поки друзі плескали його по плечах, вона зникла. „Який же я дурень, дві години просидіти у ліфті з надзвичайною дівчиною й не запитати номеру її телефону, – від розпачу йому хотілося битися головою об стіну. – Й ці ідіоти полізли обійматися. Хоча й не можна так про друзів. Хоча, вони-таки ідіоти!” Пройшов місяць. Намагаючись забути чарівну напівнезнайомку, яка зайняла значний куточок його серця й не збиралася його покидати, Він прогулювався площею. І раптом побачив квітучу сакуру: „безнадійно! Забути її я не в силах”. День за днем, під час обідньої перерви та після роботи Він прочісував парфумерні магазини, шукаючи її та той звабливий аромат. Але ні „Каорі”, ні Юлії знайти не міг… Він навіть почав вивчати парфумерну справу, аби створити для неї новий вишневий аромат. Через тижні напружених пошуків та вивчення у весь вільний та робочий час хімії він втратив роботу, але віднайшов певний внутрішній спокій. Уся його енергія тепер текла лише в одному руслі. Він зайшов до чергового бутіка. – Чим можу… Привіт, Вовче, – її посмішка вмить розігнала усі хмари, а свіжий аромат „Каорі” запаморочив голову. – Я так довго шукав… – Привіт! Вовче! Нарешті я тебе знайшов! Дозволь познайомити тебе з моєю нареченою. Мій друг – Вовк, а це моя майбутня дружина – Юлія, – вийшов з підсобки його найкращий шкільний друг…
Reiny © (18.08.2008 23:08)

Оцените автора материала.

0.00 из 5.

Прямая ссылка

Хохляцкая интервенцiя на Клео!
Себелиус © (18.08.2008 23:08)

Прямая ссылка

Эй-эй! Потише тут! Есть и хохлушки тут. И вообще--у нас дружба народов!!!
Юника © (18.08.2008 23:08)

Прямая ссылка

Это ради дружбы вы все москалей "клятыми" называете?
Себелиус © (19.08.2008 07:08)

Прямая ссылка

я, вообще-то, русская. просто живу в Украине и работала в украиноязычной газете. Потому и творить приходилось на украинском. И неча тут расизм разводить!
Reiny © (16.10.2008 00:10)

Прямая ссылка

http://zvezda.ru/pix/450.jpg
дружба, да?.. © (19.08.2008 10:08)

Прямая ссылка

Спасибо огромное! Дочитала с трудом, но язык такой чудесный, просто ласковое пение.... Это, наверное, рекламный текст для аромата "Каори"... ? :-)
Юника © (18.08.2008 23:08)

Прямая ссылка

вообще-то не рекламный. просто накатило тогда творчество
Reiny © (20.08.2008 21:08)

Прямая ссылка

мне очень стыдно, но можно попросить русскую версию или хотя бы английскую?.. :)) PS: я вообще плохо понимаю украинский :)
Инфанта © (19.08.2008 09:08)

Прямая ссылка

Если коротко совсем: Незнакомые парень и девушка застряли в лифте,просидев там довольно долго,познакомились и подружились(он-Вовчик,она-Юля).Ну и он влюбился...А от неё пахло чудесным парфюмом -запах спелой вишни.Она сказала,что работает в парфюмерном магазине. Когда их вызволили его друзья из лифта,он на радостях запамятовал спросить её номер телефона... Ну и стал ходить и искать её по парфюмерным местам...В конце концов нашёл,и его счастью не было предела!!! И вдруг к нему подходит его старый школьный друг (кстати,тоже Вовчик) и знакомит его со своей девушкой -той самой Юлией... Короче,полный облом у парня...
черная пантера © (19.08.2008 09:08)

Прямая ссылка

ах бедный, бедный Йорик :))
Инфанта © (19.08.2008 09:08)

Прямая ссылка

То есть, обломилось главному герою Вовчику? У Юлии другой уже Вовчик имеется...Да...Грустная история.
черная пантера © (19.08.2008 09:08)

Прямая ссылка

Дівчина з ароматом „Каорі”

Партнерам

конкурсы

Для тебя

Что не так с этим комментарием ?

Дівчина з ароматом „Каорі”

Подпишись на журнал Kleo.ru в социальных сетях:

Партнерам

конкурсы

Для тебя

Что не так с этим комментарием ?